Привітання з Днем Вчителя

Завуч і директор,
Як тато і мама,
В школі коханій моїй.
Знаємо всі ми
Важко нести їм
Влади тягар на собі.
Вам співчуваєм,
Щастя бажаєм
На довгі-предовгі роки;
Сили, наснаги, здоров'я й відваги
Зичимо ВАМ залюбки.

Ти пам’ятаєш дитинство своє босоноге,
Стежки, що до школи тебе привели,
І перші тривоги, і перші щасливі дороги,
І тих, хто за руку повів у світи.
Учитель! Що в імені цьому?… Відкрийте!
Тут погляд твоїх і моїх оченят.
Учитель! Він друг назавжди… і мрій тих,
І років шкільних не повернеш назад.
Згадай! Скільки прощених нас, не забутих…
А вийшли із школи і стали людьми,
Бо перші у світі свої інститути
Ми тут починали малими дітьми.
Тож серце хай б’ється у вас без упину,
І кожен з нас знайде дорогу сюди,
Бо бачили в нас ви і доньку, і сина…
Ви просто щасливими будьте завжди!

Не стало на світі такої людини!
Жив-був чоловік...
Він, звичайно, не бог,
А вчитель як вчитель.
Сільський педагог..
Для нас він —
На Всесвіт єдиний!

Освітяни й освітянки!
Ми — немов травневі ранки!
Маєм поклик, маєм змогу
Всім освітлювать дорогу:
До мети, до знань, до мрій.
Побажань всіляких — рій.
Та одне сказати мушу
Для шановних громадян:
Щоб не гасло сонце в душах
Освітянок й освітян!

Шановні друзі, всі присутні!
Бракує найтепліших слів,
Щоб привітати щиро й сутно
І вас, і наших вчителів!
За зустріч цю і попередні,
За той невигаданий час,
Коли отут безпосередньо
Були ми учнями у вас.
І ми вже стали вчителями,
Але повсюди і щораз,
Як і колись, ми поруч з вами,
І досі учимось у вас.
Ми й досі з вами нерозлучні
На нашій матінці-землі,
Бо не вмирають вчителі,
Допоки є на світі учні!

Ну що ж, першокласнику!
Учись терпеливо.
Навчання буде хай Легкою ношею!
Дороги тобі, першоклашко,
Щасливої,
І друзів — численних,
Надійних, хороших!

Чи в світі є таке мірило,
Щоб зміряти твої труди?
Де джерело, натхнення, сили,
Що сяєш зорею завжди?
Здається – просто: дошка, крейда,
Підручник, зошит, олівець.
А скільки в класі різних в тебе
Вразливих душ, натур, сердець?
А ти їх знай мінливий настрій,
Навчи з любов’ю підійти!
А чи завжди у праці власній
Ти бачиш бажані плоди?
І знову пошуки, турботи,
І вся у них ти поринай,
Бо непочатий край роботи,
І ти зробити все встигай.
І так в дерзанні – рік за роком,
Щоб учням всю себе віддать.
Твоє покликання високе –
Людини душу формувать.
Здається: ти не знаєш втоми,
Та серце не заліза сплав.
Чекає рук твоїх і вдома
Багато невідкладних справ.
Бо дома ти – дружина, мати
І вихователь у сім’ї.
Твої ж бо – три кути у хаті,
Й тривоги за сім’ю – твої.
Та все ж міцніють в тебе крила,
Як бачиш пошуків плоди.
Чи є у світі те мірило,
Щоб зміряти твої труди?

Дивлюсь на Вас дитячими очима,
В яких не згасла шана і любов.
Я перед Вами, як малий хлопчина,
Який до школи тільки-но прийшов.
Від перших букв і слова „Батьківщина”
Мене вели в науки дивний світ.
І Вашу ласку чув я щохвилини,
Як промінь сонця чує первоцвіт.
І я мужнів А на обличчі Вашім
Глибокі зморшки викарбував час.
Не треба щастя Вам повнішу чашу,
Ніж гідну зміну виховати з нас.
А як війна пожежами дихнула
І сіяла навколо смерть і жах,
Рука у битвах Ваша не здригнула,
Вона й мені вказала вірний шлях.
Сьогодні тут, як в ті далекі роки,
Я з радістю у школі Вас зустрів.
І як тоді, хлопчина синьоокий,
Готовий слухать правду Ваших слів.
І де б не був я, і про що б не мріяв,
Чи в заметіль, чи як цвітуть сади, -
Мене і досі ласка Ваша гріє,
І перед Вами – я школяр завжди.

Для першої вчительки
Букварі і читанки,
Парти в два ряди.
Наша перша вчителька
В серці назавжди.
Споришева стежечка,
Стежечка-мережечка,
Що водила нас
Ще у перший клас.
Сонце світлі зайчики
Сипле у шибки.
Кришать крейду пальчики –
Пишуть палички.
Добре нам читається –
Вчителька всміхається.
А як хтось не зна –
Хмуриться вона.
Скільки розгадали ми
З нею загадок!
Скільки прочитали ми
Віршів і казок!
Стороною рідною
Дниною погідною
Йшли через покіс
У багряний ліс.
Наша перша вчителька
Інших науча.
Букварі і читанки
Їм вона вруча.
Споришева стежечка,
Стежечка-мережечка,
Інших перший раз
Повела у клас.

Ось знову в школу Ви ідете
В цей вересневий світлий день;
Де Ви натхнення це берете,
За що так любите дітей?
У них вкладаєте всю душу
І, як на світі жить, вчите.
Ніщо Вас, вірим, не примусить,
Лишити діло це святе.
Бо Ви народжені для нього;
Мов діти рідні Вам учні,
Ви їх виводите в дорогу,
У світ, на простори ясні.
Й немає більшої Вам втіхи,
Коли уперше малюки
Долають у науці віхи
Й виводять старанно рядки.
І прагнете Ви їх навчити
Як штурмувати висоту
І що в майбутньому робити,
Щоб вся земля була в цвіту.
І за невтомну працю Вашу
Уклін Вам до землі низький,
Прийміть подяку щиру нашу
За труд учительський важкий.
Хай добре Вам весь час живеться
Без горя, смутку та біди,
А галаслива хай малеча
Приносить радість Вам завжди!