Привітання з Днем Народження Коханому

Рідні, друзі, гості милі
Ви в здоров’ї і ви в силі,
Прилетіли ви здаля,
Потягнуть за довгі вуха
Мого мужа Василя.
Може, чверть століття тому,
Я, забувши сон і втому,
З подругами парком йшла,
Біля Латоричного мосту
Василька собі знайшла.
Був тоді він ще не сивий,
Кучерявий і красивий…
Я ж тоді мов ненароком
Кинула на нього оком,
Кинув оком й він на мене
І подумав: «Ще зелене
Те дівчисько з біли личком
Та з бровами чорними
З ручками моторними –
Візьму собі за дружину
Симпатичну цю дівчину.»
З відповіддю я не барилась –
З Васильком я одружилась:
Стали разом, стали поруч
У злагоді жити –
Діточок ростити.
Наш Міланчик – любий син –
Дороста до двох вершин.
А донька, красуня Неля
Наше дуже миле гілля
Скоро вже запросить вас –
Усіх - на весілля.
Будьте ви здорові,
Будьте всі щасливі
Не забудьте побуть в нас
На нашім весіллі.
Прошу всіх – і рідних, милих,
Друзів щирих – незрадливих,
Приходьте до хати –
Зустріньте брата
І мене – дружину,
Й щасливу родину.
Ой, наливай наш люд,
У чарки, щоб жив ще сто літ
Хороша людина –
Наш милий і добрий,
І ніжно-суворий
___________ (ПІБ)!

Чому кохання стало поміж нами?
І ти мене так сильно полюбив?
А я чомусь пішла шляхами...
І ти мене навіки загубив...
Хоч так любити я хотіла,
Того хто любить лиш мене,
Але чомусь не полюбила.
Прошу тебе, пробач мене!
Можливо, я боялася кохання
І втратити себе поміж гріхів...
Чому тоді я не горіла,
Коли мене ти сильно полюбив?
Чому не плакала в прощаннях?
Чому не плачу я тепер?..
Можливо, все це не кохання?..
А що ж?.. Просте зітхання...
Воно було – тепер нема.
Пробач мене, я не твоя.

Ти з’явився в моєму житті,
І я серце для тебе відкрила,
Ти завжди доводив мені,
Що я лиш твоя і єдина...
І відчув ти, я вірю, мене...
З поцілунком тебе ж покохала!
І, тримаючи руки твої, розумію –
Цього світу для нас буде мало...
Ти цілуєш із дотиком вій,
Розумію, що це в мене вперше,
Що люблю, як ніколи, повір!..
Моє серце тобі не збреше.
Відчуваю тебе через погляд.
Через очі тебе відчуваю.
Ти навіки залишишся мій,
Я тебе лиш одного кохаю!

Так важко іти..
І так легко радіти!
Так важко кохати...
І так легко любити!
Так важко змовчати..
І так важко сказати!
Так важко на тобі
Почуття закривати...
Так легко дивитись!
І так важко всміхнутись.
Так важко одній на зад оглянутись...

Мені казати ніяково нині,
Холоне кров від відчуття розлук,
Та я тримаю серце наче в скрині,
Від дотику твоїх жаданих рук.

У цей прекрасний день ясний
Приношу я тобі вітання
А ці сніжинки що летять
Нехай дарують щастя та кохання

Я стану солодкою мармолядою, щоб ти мене скуштував;
Я стану найбільшою в світі принадою, щоб ти мене всюди шукав;
Я стану ласкавим травневим сонечком, щоб ти мене завжди чекав;
Я стану пухнастим сіреньким котиком, щоб ти мене завжди кохав!!!

Дві речі між людьми найбільшого вартують,
Життя й кохання - тіло і душа.
Без духа тіло - прах, його вітри роздують
Й знаку не стане, заросте трава
Так без кохання і життя тьмяніє
Як лист осінній піде в небуття
Щасливий той, хто зрозуміть зуміє
Що лиш Любов - продовження життя.

Моя душа як сад весною
До сонця квіт свій простягає,
Вона лиш сповнена Тобою
Життя у собі відчуває

Хай з подихом холодної зими,
Приходить щастя, стукає в віконце,
І ти його у душу пропусти
щоб зігрівало наче сонце,
Хай день дарує усмішку тобі,
а вечір затишок й палке кохання,
І щоб завжди в твоєму крузі,
була любов і вірні друзі!!!
Солодкий щем твого цілунку
Я відчуваю на устах,
Ти, наче вільний гордий птах,
Несеш мені п'янкого трунку.
Лиш гаразди ти май від долі,
Врожайним був аби твій лан,
В житті будь не слуга, а пан,
Живи, як птах стрімкий, на волі.