Привітання на День Гір

Високі  гори,  повиті  хмарою,
Вершини,  укриті  снігом.
Здається,  дихає  в  небо  парою
Одвічна  холодна  крига. 
Жодного  шуму,  жодного  звуку,
Повітря  таке  холодне... 
Сонце  заходить,  і  знову  розлука
Зі  світлом,  немов  безодня.
Ще  трохи  сонця,  немов  примарою
Впаде  на  відкриту  книгу...
Високі  гори,  повиті  хмарою,
Вершини,  укриті  снігом.

Візьми мене в гори - я ніколи ще там не бувала...
Вони манять мене до нестями. я б впала
У високу зелену траву, обіймаючи небо руками...
Візьми мене в гори - до тієї гірської вершини...
Як далеко! немов би до мрії! я йтиму,
Мабуть, ціле життя, поки серце, мов ранок, жевріє...
Візьми мене в гори - на широкі карпатські простори...
Хочу дихати вітром крилатим. знаю, хвора,
Та маю ще крила! хто мені заборонить літати?
Візьми мене... хай нап’юся з гірського струмка...
Хай пройдуся росою над ранок, доторкнуся зорі
І відчую, що поки жива. і зустріну з тобою світанок...
Візьми мене в гори!

Гей, піду я в ті зелені гори,
Де смереки гомонять високі,
Понесу я жалі одинокі
Та й пущу їх у гірські простори.
Кину свої жалі
На зелені галі,
Пущу бором свою тугу,
Чи не знайде другу…

Сонце  заходить,  гори  чорніють, 
Пташечка  тихне,  поле  німіє, 
Радіють  люде,  що  одпочинуть, 
А  я  дивлюся...  і  серцем  лину 
В  темний  садочок  на  Україну. 
Лину  я,  лину,  думу  гадаю, 
І  ніби  серце  одпочиває. 
Чорніє  поле,  і  гай,  і  гори, 
На  синє  небо  виходить  зоря. 
Ой  зоре!  зоре!  —  і  сльози  кануть. 
Чи  ти  зійшла  вже  і  на  Украйні? 
Чи  очі  карі  тебе  шукають 
На  небі  синім?  Чи  забувають? 
Коли  забули,  бодай  заснули, 
Про  мою  доленьку  щоб  і  не  чули.