Привітання з Днем Річок

Йшла вздовж берега Марічка,
Поруч швидко бігла річка.
Зацікавилась Марічка:
— Що робити вміє річка?
— Вмію плинути, звиватись,
І текти, і розливатись,
Гомоніти та співати,
На порогах танцювати,
Швидко мчати і сміятись,
Можу в хованки погратись:
Заховатися між лози
Чи під кригою в морози,
Човник місячний гойдати,
Із зірками мандрувати,
Квіти, трави поливати,
Спраглу землю напувати.
Дивувалася Марічка:
— Надзвичайно здібна річка!
Розповім усім на світі,
Що річки — талановиті.

Всілися ми біля карти:
Рахувать річки — не жарти...
Всіх сьогодні не назву,
Бо до школи не ходжу.
Наш Дніпро, що в Україні,
Найгрізніший, дуже синій,
В Чорне море поспіша
Не одна по нім душа.
Зачарована Десна
Веселкової співа,
А Донець тече до Дону
Повз донецькі терикони.
На Подолі до Дністра
Стрий-ріка прудка впада.
А за нею в'ється Збруч,
З гір меткий спадає Уж.
В Тернопіллі Серет-річка
Вередлива, як Марічка.
У Карпатах Черемош
Плоти носить, куди мож.
Згодом трохи підросту.
В школу з братикам піду,
Там навчуся мандрувати,
Україну прославляти.

А у річки очі сині.
Бігла річка по долині,
Чепурилася, звивалась,
Та у дощик закохалась.
Бо у нього очі сині.
Дощ помчав по конюшині,
Наздогнати річку хоче,
Щоб заглянути у очі.
Чи вони у неї сині
У зеленій цій долині,
Чи омріяно-казкові —
Конюшиново-бузкові.
Сміх лунає у долині,
Бо у річки очі сині.

Річка тече. Тече й не перестане.
Текла, тече й тектиме ще тоді,
Коли на світі нас уже не стане,
І зміниться багато на Землі.
Минають дні, минають пори року,
Вмирають звірі, люди, цілі села,
З"являються нові-такі, що аж нівроку…
А річечка біжить собі весело.
Шумить, дзюркоче – як саме життя.
І тут бурлить, там – шепче під вербою.
І плине,  немов час – без вороття.
І довго тішитиме нас з тобою!

Яке то диво-дивне влітку річка.
Краса безмежна, в вербах береги.
Прозора й тепла, лагідна водичка
І стільки в цьому радості й снаги.
Пливеш по ній, а над тобою небо
Бездонне, чисте, іноді в хмарках.
До цього придивитись лише треба,
Щоб описати цю красу в словах,
А потім прочитати і згадати
У дні, коли завіють холоди.
А зараз просто хочеться співати
І мріяти, щоб так було завжди.
Бо ж над тобою ластівки літають,
Он зимородок-красень пролетів.
Лелеки попід хмарами кружляють
І вітерець легенький просвистів…
Враз хвильки на ріці заряботіли,
І сонечко скупалося у них.
Хмарки біленьким пухом налетіли
І стільки дива в хмарах чарівних…
А вийдеш із води — трава зелена,
Такою свіжою, росистою була…
Та в день якийсь упав листок із клена.
Скінчилось літо. Осінь підійшла.

Рано-ранесенько річка ранкова
Рифи ряскові рівненько розкидала.
Рясно-рясненько ромашок роздоли
Ранком рівнина ретельно розсипала.
Різко розтанули розсипи росяні -
Риба розкидалась руслом розмірено:
Ріже, розвідниця, річеньки розрізи,
Рівно ряску розгортає, роздрібнює.
Річка ранкова раптово рибалками
Різко розбуджена, ритмом розмови.
Риба розігнана родом русалковим,
Рясно розгулює руслом річковим.
Різки рогозу ріку розмежовують;
Ремезу розспіви ринуть розмірено;
Равлик рослинку ріже розжовує -
Ранішня річка розквітла розмріяно.

Непосидливій водичці
Любо плинути у річці,
Гомоніти у струмочку,
Відпочити у ставочку.
А як сонечко пришкварить,
Непосида небом марить,
Щоб хмаринкою за вітром
Мандрувати понад світом.
Та не зовсім все так сталось,
Як омріялось-гадалось:
За сосну перечепилась
І дощем униз пролилась.
— Дощик, дощик! — раді діти. —
Нам полив дерева, квіти!
І з хмариночки водичку
Повернув у нашу річку.

Навесні з горбочка
Вибігли струмочки,
Понесли водичку
У маленьку річку.
А вона швиденько
Чистих крапель жменьку
Додала сестричці,
Трішки старшій річці.
Ну а далі — в море,
Синьо-неозоре,
Квапились великі
Повноводні ріки.
Там малі струмочки
Із усіх горбочків
Жваво гомоніли,
Зустрічі раділи.