Привітання на День Хворого

Я  хворію. Є  температура. 
Під  очами - темнії  круги. 
Не  рятує  від  страждань  мікстура, 
Бо  моя  хвороба - це  є  ти! 
Я  хворію  на  любов  та  смуток. 
Серце  стогне, кров  густа  стиска. 
А  від  того - слабкість  на  здобуток 
Та  нервові  розлади  щодня. 
В  голові - щось  густо  клубочиться
Руки, ноги  кволії  тремтять. 
А вночі - хоч  плач! - не  спиться 
Та  даремно  очі  закривать! 
Я  лежу - дивлюсь  в  порожню  стелю. 
А  душа - вона  завжди, де ти. 
Відчуваю - йду  через  пустелю, 
Де  нема  ні  хліба, ні  води! 
Я  хворію. Та  немає  ліків 
Від  недуги  з  назвою  "Любов"! 
Хочеться  мені  заснуть  навіки, 
Щоби  не  хворіть коханням  знов!

Страшна хвороба ходить між людьми,
Вбиває тіло, забирає сили.
Її не бачим, та хоч б і могли -
Вона непереможна, невмолима!

О,  Боже,  що  сталося  з  серцем  сьогодні?  –
У  грудях  тріпоче,  підвищує  тиск…
Усе  ж  було  добре,  зі  спокоєм  Сходу,
Аж  раптом  біда  і  у  приладі  писк.
Розладились  враз  всі  події  і  звички…
Симптоми  хвороби?  Бо  настрою  –  нуль,
Горю  у  вогні  і  не  сплю  цілу  нічку,
Пронизує  щем,  наче  постріли  куль.
А  думка  одна  –  все  про  неї,  про  неї…
Вже  аж  алергія  і  руки  тремтять…
Тож  швидше  до  лікаря  –  хай  панацею
Шукає  мені,  а  то  буду  вмирать.
Всі  скарги  мої  лікар  вислухав  пінні,
У  вуса  мугикнув  і  мовив  таке:
«Цієї  хвороби  не  знали  до  нині…
Призначим  аналіз,  рентген,  ЕКГ…»
А  потім,  читаючи  всі  результати,
Всміхнувся  і  в  книгу  «Діагноз»  поліз.
І  в  мій  бюлетень  записав:  «Лікувати?»,
«Еф  шістдесят  три.  Крапка.  Дев’ять»  заніс.
А  я,  ледь  не  втративши  думку  й  свідомість,
У  жилах  штовхнув  занімілую  кров,
Й  тривожно  спитав:  «Буду  жити?».

Так хочу забути тебе,
Та нажаль мені не виходить.
І далі мучить те мене,
А сонце вкотре заходить,
Вкотре в душі не блисне той промінь.
Усмішка твоя-амброзія.
Я вірю у казку
І лиш пишу вірші.
Тебе я кохаю,
А серце і далі болить,
Не можу забути я тих ночей,
А голос твій і далі душу мені дере.
Сказати боюся – заснула душа,
Ангел спустився вже десь з небес.
Ти хвороба моя, моя лейкімія,
А може просто шизофренія,
Ти вбиваєш мене, та я сама і не проти,
І кінця доходить уже фобія.