Привітання з Днем Океанів

Я  не  знаю  -  є
Що  ще  більш  таємне
Як  це  співуче  слово  -
Океан.
Скільки  людей-героїв
В  твої  простори  впивалися  -
Скільки  надій  ламалося
Крізь  туман.
Скільки  народів  твоїми  водами  -
Крізь  піну  невірних  хвиль  -
Змагалося  з  бурями  й  непогодами
Проклинало  могутній
Штиль.
Скільки  губів  безгучно  зціпилось
В  бажанні  непевних  ран
І  проклинало  -  й  благословляло
В  шепоті:
Океан.
І  я  -  закоханий  -  я  наче  мрію  -
Прагну  хвилинами  найгостріших  стум
До  тебе  -  в  обрій  -  приходь  -  зогрію
І  душа  повна  невиразних
Ран.
Що  це  мені  й  сьогодні  вдарило  -
За  колом  полярним  -  барабан?
Серце  в  мені  клично  захмарило  -
Океан  -
Океан!

Спекотний день, - билинки не схитне,
Палюче сонце царствує над літом,
У хвилі зве розгойдані мене
Безмежне океанське моноліття.
Безкрайньо-синє, аж вступити жах,
Яка ж могутня й сильна в нім душа є!
Вітрильниками грає у вітрах,
В пісках тільця медузні полишає.
Ось хвиля йде у береги, росте,
Із силою вдаряється, маліє,
Розсипавшись на квіття золоте,
На білопіння мирної надії,
І пелюстками горнеться до ніг,
Голубить ніжно і цілує тепло.
Та інша хвиля в синьому вогні
Услід летить,-
І береги аж терпнуть...
Я запливу в те лоно голубе,
Поніжуся у літеплі сьогодні.
Злились блакиті моря і небес,
З’єдналися стихії благородні.
Вітає Атлантичний, день буя
І сіє сонця промені, як жито.
... В мені ж пульсує річечка моя, –
Полів дозрілих волошкова жилка.