Привітання з Днем Поцілунку

Отой  найперший  поцілунок
Прадавній досі  не  забув.
Який  жаданий  ніжний  трунок!..
А  от  коли  останній  був?..
Обоє  зовсім  притомились.
І  спомин-сум  до  забуття.
А  поцілунок, наче  милість,
Коли  дрімають  почуття.

Земля красується світ біліє,
День і ніч посохом міняються.
Весна квітує і юність зріє,
Отак наспіх щось відбувається.
І сходить сонце світить, гріє
Осяйністю так лагідно згори .
Несміле серце скрито зріє,
Чекаючи бурхливої пори.
Імла пішла сховала хмари,
Світитися любові час настав,
В душі тепло відкрило чари,
Юнак дівчину казку покохав.
Чуття кричить хоче відчувати,
Гарячу пристрасть невблаганну,
Спішить вуста вперше цілувати
В красі страсній обняв кохану..
Дівчина губи радо підставля,
Вустам дає медовий подарунок,
Радіє світ і крутиться земля,
Усі смакують перший поцілунок.

Поцілунок  - не дарунок
Поцілунок  - долі знак!
Обірвався - хай, доволі.
Затягнувся, добре, ще раз так!

Твій  дотик  губ.  Наївно.  Просто.
Їх  щире  і  хмільне  сплетіння  –
То  тихий  обережний  поступ, 
Кохання  сонячне  проміння.
Солодкий  крок,  туман  думок,
Від  щастя  з  вух  іде  димок,
Її  очей  нестямний  блиск
Мій  подих  лагідно  затиск.
Знайома  стежка  до  межі,
Де  пристрасть  з  ніжністю  сплелись,
З’єднавши  руки  як  мости,
В  новій  осяяній  душі,
Відкритій  світу  як  колись,
Воскреслій  після  самоти.
І  ми  заквітчані  обоє,
Немов  повінчані  весною,
Під  тлом  небесної  блакиті
Росою  теплою  умиті.

Як маків цвіт твої вуста,
Солодкий мед твій поцілунок,
Ковток води, коли жага,
Жаркого літа подарунок.
Ні з ким ніколи не пила
Такого чарівного зілля.
Душа трояндами цвіла,
А серце розпускало гілля.
В твоїх очах квітучий сад,
Це сад минулого кохання,
Яке не повернуть назад,
Як в пізню осінь літо раннє.
Давно вже впав із маку цвіт
І осінь плаче жовтими листками,
Та серце вірить: прийдеш ти
Знайомими тобі стежками.
Душа безрадісна осіння,
А ніч безсонна і сумна..
Я згадую твоїх очей проміння...
Нащо нас доля розвела?

Ти знаєш, як місяць
Запалює стомлене небо?
Як вітер з дерев
Обрива снігові обладунки?
Як добре мені
Віршувати лиш тільки для тебе,
І на губах відчувать
Смак твоїх поцілунків?

Цілувати тебе.. До нестями, стираючи роки, 
Утікати в обійми від клятих життєвих турбот... 
Щоб забути твої, що поважчали, зморені кроки, 
І відчути в єднанні міцний і надійний оплот... 
Цілувати - допоки світання займеться червоним, 
Щоб в очах міріади зірок мерехтіли ясних... 
Щоб, як ранок незмінний заб`є у свідомості дзвони, - 
Ми удвох, як бувало, тремтіли від звуків весни...

А мороз не жартує,
Поцілунки дарує
Крижані, заморожені,
Інеєм припорошені...
Тож до серденька свого
Міцніш пригортай,
Поцілунком жарким
Ти мене зігрівай,
Я теплом твоїм хочу зігрітись,
І в обіймах твоїх розтворитись...

У Темній гущині її я наздогнав.
Вона, вже лежачи серед пахучих трав,
Руками пружними од мене одбивалась.
Нарешті стишилась - і дивне диво сталось:
Уста, що і мене, і весь мій рід кляли,
Мов квітка багряна, до мене простягли
Свій келих, сповнений солодкої знемоги.
Натомлені з біги стрункі та дужі ноги
Біліли мармуром під місяцем німим,-
І тихим голосом, охриплим та чудним,
Вона промовила: "Жорстокий переможче!
Упасти в цім бою для мене найдорожче".

Я  шукаю  твій  погляд  повсюди
Твої  очі    і  твої  вуста.
Я  страюсь  про  тебе  не  думать, 
Але  доля  без  тебе  пуста...
Як  згадаю  отой  поцілунок
Він  був  повний  надії  й  чуття
Це  мов  долі  якийсь  подарунок
Наших  губ  і  бажання  злиття....