Привітання з Днем Землі

Така планета наша, ніби казка!
Чарівна, дивовижна і ясна.
Бо ж гріє Землю сонечкова ласка,
Водичкою вмивається вона,
У гарних квітах дивно розквітає,
В зелених травах, в чарівних лісах.
Світанок ніжний пташка зустрічає
І все дзвенить, купається в піснях.
А над усім цим дивом синє небо,
Хмарки біленькі хтось намалював.
І нам здається всім, що так і треба,
Та хто ж нам світ такий подарував?
Таку красу, таке безмежне диво,
Ці звуки, форми, барви-кольори,
Хто це підніс в дарунок милостиво?
Це просто диво, що не говори.
Така природа всіх нас зустрічає!
І скільки ти б не жив на цій Землі.
Вона дивує, радує, вражає,
І в зрілості, і доки ще малі.
І не дає ніколи збайдужіти,
Підносить нам сюрпризи повсякчас.
То ж бережіть цю Землю, любі діти,
Вона родила і зростила нас.
Вона нам мати, бо життя дарує,
Годує всіх, для нас цвіте й росте.
І щедрістю безмежною дивує,
Та пам’ятайте завжди і про те,
Що ми тут гості, а природа вічна,
Вона й до нас уже давно була.
Така ж чудова, дивна і лірична…
Не заподійте цьому світу зла.

Із року в рік навколо Сонця,
Мов корабель, пливе Земля.
Ми – юнги, юні охоронці,
Матроси цього корабля.
Тут батьківщина всіх народів,
Тут народились я і ти,
І місяць – іграшка природи -
Над нами сяє з висоти.
Поглянь: над парусом зеленим
Пливуть на палубі Землі
Сусіди наші безіменні –
Дельфіни, зубри, журавлі.
Ставай на вахту разом з нами,
Пильнуй, щоб п´ять материків
Були сповиті не димами,
А синім диханням лісів.
Ти чуєш? – знов кує зозуля,
Ти бачиш? – вишня зацвіла.
Це до північної півкулі
Весна заквітчана прийшла.
Зелений лист тремтить на гілці,
Мов стяг на щоглі корабля.
В навколосонячній мандрівці
Нехай щастить тобі, Земля!

Подумати тільки, як складно все,
І Всесвіт, зірки й планети.
У вирій який нас Земля несе
Скоріше за всі ракети?
Наш розум не може всього осягти,
Бо ми не Боги, а люди.
Нелегко до істини людям дійти,
Колись, може, легше буде?
А поки що казка в усьому живе,
Нас все навкруги дивує.
І хмарка, що човником в небі пливе,
Струмок, що в траві воркує.
Сніжинка, що впала на вії твої,
А в небі — далекі зорі.
Дивують усіх солов’їні гаї
І хвилі на синім морі.
Земля наче казка, така чарівна.
Космічна жива перлина.
І є рідним домом для нас вона,
А ти на Землі — людина!

Земле чужая, яка ж бо ти рідна для мене!
Мати-землице, рятуй свою бідну дитину!
Зрадило море мене, за любов заплатило знущанням.
Чуєш? і досі радіють з жарту лихого чайки.
Що ж се? я бачу – і ти постраждала від зради?
Пишна земля візантійська, наче вдова в простих шатах,
В тяжкім покрові снігів тихо сумує, бо сонце,
Сонце кохане її – полюбило сперечницю-хмару…
Мати-землице, потішся! Нехай там зрадливого друга
Звабила інша на час, – діти з тобою зостались,
Лихо, і зрада, і горе – все їх зближає до тебе,
А як доповниться чаша – вернуться в надра твої.
Щастя такого не має мати-людина ніколи.
Ти щасливіша над всіх. Земле, радій і цвіти!