Привітання з Днем Сонця

Розмите сонце,
Розтяте на синьому небі -
Розхристані надії,
Роздерті на тілі живому.
Прошу неба зібрати у жменю,
Піднести до верху, занести на гору,
Посіяти сяйвом, оздобити каменем, посипати цукром -
Скуштувала - гірке та нікчемне,
Не радісне, німе, ненадійне,
Не моє, не мною здобуте!
Сягну неба з надією квіти здобути...

Розпустило коси сонце,
Загляда до всіх в віконце:
Хто ще щічки не помив?
Хто зарядку не робив?
Хто не слухається маму?
Хто не склав свою піжаму?
Хто в цю пору іще спить?!
Будем сплюшку цю будить!

Ось сонечко з’явилося над світом,
І стало видно, тепло — скрізь краса!
Все заквітчалось зеленню та цвітом,
На травах срібно виграє роса.
З’явилось сонечко і все живе радіє
І ніжиться в приємному теплі.
А Сонце промінці гарячі сіє
І стало весело і радісно Землі.
Земля співає і радіють люди,
Рослини, звірі і пташки малі.
Як Сонце є, тепло і світло буде.
Життя цвістиме на усій Землі.
Тепло і світло. Як без цього жити?
Без світла і тепла життя нема.
І доки буде Сонечко світити,
Мине нас холод і страшна пітьма.

Минула  ніч,  і  сонце  білогриве
Несе  на  тросі  огненному  день,
І  блискітки,  швидкі  та  метушливі,
Стрибають  на  асфальті  де-не-де.
Мовчать  каштани,  стомлені  і  мляві,
Та  ось  під  них,  у  царство  тишини,
Ввірвалися  чорняві  і  біляві,
Блакитноокі  дочки  і  сини.
І  вже  каштанами  ніколи  дрімати,
І  сонце  не  надивитсья  згори
На  їх  носи,  рум'яні  і  кирпаті,
На  витівки,  на  ігри  дітвори.
І  небо  теплотою  глибиніє,
І  радість  наливаєтсья  в  серця  -
Сміються,  бігають,  пустують,  мріють
Малесенькі  замурзані  сонця.

Сьогодні сонце плакало,
За хмарами заховане,
Котились сльози маками,
Веселками ранковими.
А люди милувалися,
Красою уполонені.
А сонце закривалося
Гарячими долонями.
А люди й не помітили,
Як сонце їх покинуло,
І в ніч величну з квітами
За зорями полинули.
І сонце десь за обрієм,
Ображене, покаране,
Дарує світло обраним,
Хто схований за хмарами...
Сьогодні сонце плакало,
За хмарами заховане,
Котились сльози маками,
Веселками ранковими.
Повільно над дібровами
Тумани розросталися,
І темрява за совами
По світу розліталася.

Зникає Сонце. Вже не видно круга,
Лиш сяйво біле з жовтими крилами.
Між ним і лісом – хмари темна смуга
За мить вогненними береться кольорами.
Вершечки сосон різьбляться на небі
І ледь хитаються – єдиний рух навколо.
І птах великий по своїй потребі
Летить кудись, крильми махає кволо.

Ти звідки, сонце?
Згадай – і все минеться.
Віддай своє проміння
Тому, хто запалив тебе,
І крихтою тепла
Зігрій чиюсь холодну віру.
Не важ, що кожен
Ховає від тебе свої очі,
Бо ж ніхто так, як ти,
Не зазирає в душу вікнам,
Ніхто не зцілює як ти,
Ніхто не жалить таким жалом.
Згадай, ти звідки?
Бо інакше
Залишишся миттєвою іскрою.