Привітання з Європейським Днем Парків

Цей парк завжди чекає на людей.
Стоїш, мовчиш. По-справжньому щасливий,
Коли обійме затишком алей
Чи прихистить від весняної зливи.
Тримає сонце пальцями гілок,
Колише птаха десь у верховітті,
Щоб серед безлічі своїх думок
Ти обирав лише спокійні, світлі.
Він бачив мудрість давніх поколінь,
Тому цей час для тебе зупиняє.
Присядь, погомони з ним, відпочинь.
Він знає щось таке, що ти не знаєш...

У  Стрийський  парк  я  знову  завітаю,
Крізь  головні  ворота  увійду.
На  арку  тріумфальну  споглядаю,
Свій  час  у  затишку  тут  проведу.
Ошатна  зона  низових  партерів
Гостей  стрічає  озерцем  малим.
В  нім  лебеді  вітають  візитерів,
Ласують  білі  хлібом  гостьовим.
Стоїть  на  постаменті  ось  Кілінський,
На  честь  якого  заснували  парк.
Навпроти  потічок  і  підмурівки,
Стан  із  ногами  –  дивно  якось  так.
Оранжерея  поруч  із  Кілінським,
Доріжкою  повз  неї  я  пройду.
Дивлюся  на  дерева  в  парку  Стрийськім:
Японський  буз,  червоний  дуб,  сосну.
Доріжки  парком  вимощені  вміло,
Лавки  із  ними  й  давні  ліхтарі.
Із  вітром  листя  десь  зашелестіло,
Підходжу  до  алеї  нагорі.
Платанові  дерева  в  цій  алеї
Звели  гіллям  величний  павільйон,
А  вежа  має  вигляд  цитаделі  – 
Там  воду  подавали  на  район.
Прокладена  у  парку  залізниця.
Вузькоколійний  поїзд  для  дітей,
Курсуючи,  з  малечею  промчиться  – 
Дитячій  радості  тут  апогей.
Пройшовши  мальовничим  Стрийським  парком,
Вертатимусь  у  звичну  біготню.
В  оглядинах  наситившись  зі  смаком,
Прекрасним  свою  душу  осіню.

Морози перші. Листя долі.
Стоять дерева зовсім голі.
Життя у парку колоритне
Уже змінило свої ритми.
Похнюпилися невеселі
Човни, ракети, каруселі.
Завмерли у чеканні літа -
Коли до них прилинуть діти.
Дістались часу на поталу
Всі звірі, зварені з металу:
Дракони, леви, крокодили.
По них недавно ще ходили
Дитячі ніжки. Час минає.
Їм в рот ніхто не заглядає,
Чи руку не сує сміливо.
Сумує, із металу диво!
Там, на алейці, молодята
Все ж так цілуються завзято,
Не помічаючи нікого,
Немов на них замкнулось коло!
Дві молодички, це дві мами,
Прогулюються з діточками.
Життя маленьких, мов у казці,
Тому ті тихо сплять в колясці.
Качок сім’я тут на ставу є
Вона і днює, і ночує.
Не хоче в вирій вилітати,
Мабуть, тут буде зимувати?
Ворон піднялась зграя в вишу,
Порушивши собою тишу.
Їм що? До чого їм звикати?
Чи вперше зиму зустрічати?
То ж хоч зима уже на носі
Життя продовжуються й досі!
Такий пейзаж передвечір’я
В останні дні передзимів’я.