Привітання з Днем Вдів

Віднайшлося в слів полові 
Шмат гіркоти і для мене, 
Зазвучало раптом в слові 
Щось самотнє, щось знаменне… 
Це чуже для мене слово, 
З ним змиритись якось маю, 
Наодинцi знову й знову 
Наче хустку, примiряю. 
Скільки раз просила Бога, 
Тільки чудо не звершилось, 
Не така моя дорога: 
Ти пішов, а я – лишилась. 
Як живеться? Непогано. 
Гарнi внуки, добрi дiти. 
Даром плакатись не стану. 
Та думки куди подiти? 
От i вчора... Ти приснився. 
Йшов далеко... За рiкою. 
Поспiшав кудись. Спинився, 
I махнув менi рукою...

Періщить  дощ.  Марудить  сонна  стріха
Скрутився  у  калачик  жовтий  кіт 
У  неї  він  давно  –  єдина  втіха
На  горизонті  посивілих  літ.
Пожовкле  фото.  Рама.  Чорна  стрічка.
Примружив  очі  воїн-чоловік…
Вдова…  вдова.    Життя  -  безсонна  річка
Сама  живе-горює  цілий  вік.
Він  не  прийшов  з  війни  у  45-тім
Для  неї  травень  –  жовтий  падолист…
Скупі  рядки  на  папірці  зім’ятім  -
Його  останній…обгорілий  лист.
З  тих  пір    життя  заклякло  між  світами:
Її  кохали,  а  вона    -  його…
Так  й  не  пізнала    щастя-долі  мами  -
Усе  чекала  милого  свого.
Притихне  дощ.  Засне  у  стрісі  гілка...
Потягне  лапи  ситий  жовтий  кіт.
Біда  жіноча  –  безкінечна  мірка  -
Вдовою  доживати  старість  літ.