Привітання з Днем Рідної Мови

Велична, щедра і прекрасна мова,
Прозора й чиста, як гірська вода, —
То України мова барвінкова, —
Така багата й вічно молода.
Вона, як ніжна пісня колискова,
Заходить в серце й душу з ранніх літ,
Ця мова, наче пташка світанкова,
Що гордо лине в свій стрімкий політ.

А Вкраїни мова —                      
Мов те сонце дзвінкотюче,        
Мов те золото блискуче,            
Вся і давність, і обнова —         
Українська мова. 
Розцвітай же, слово,
І в родині, і у школі,
Й на заводі, і у полі
Пречудесно, пречудово
Розцвітай же, слово!
Хай ізнов калина
Червоніє,  достигає,
Всьому світу заявляє:
Я — країна Україна —
На горі калина!

Сію дитині
В серденько ласку.
Сійся-родися
Ніжне «будь ласка»,
Вдячне «спасибі»,
«Вибач» тремтливе, —
Слово у серці —
Як зернятко в ниві.
«Доброго ранку!»,
«Світлої днини!» —
Щедро даруй ти
Людям, дитино!
Мова барвиста,
Мова багата,
Рідна і тепла,
Як батьківська хата.

По-своєму кожна
Пташина співає,
По-своєму кожен
Народ розмовляє.
У мене й народу  мого
Українська є мова чудова,
Своя, материнська.
По світу її,
Як святиню, нестиму
Допоки живу,
В чистоті берегтиму,
З Любов’ю сердечною,
Вірністю сина.
Ця мова для мене,
Як мати, єдина.

Спитай себе, дитино, хто ти є,
І в серці обізветься рідна мова;
І в голосі яснім ім’я твоє
Просяє, наче зірка світанкова.
З родинного гнізда, немов пташа,
Ти полетиш, де світу далечизна,
Та в рідній мові буде вся душа
І вся твоя дорога, вся Вітчизна.
У просторах, яким немає меж,
Не згубишся, як на вітрах полова.
Моря перелетиш і не впадеш,
Допоки буде в серці рідна мова.

Як ти звучиш калиново-дубово,
Рідна моя, моя матірна мово!
Слово м’яке, оксамитове, байкове,
Слово є дідове, слово є батькове.
Білодідове, Сивоконеве,
Чорноволове вже узаконене.
В соннім спокої вогонь твій ледь бився.
Але страху я тоді натерпівся!
З тої халепи не вийшли б ми зроду.
Кляпи, здавалось, в ротах у народу.
Та щоб підняти тебе із гробовищ,
Стали до ґерцю Жулинський, Грабович.
Щоб воскресити тебе з домовини,
В діло пішли каменюки й дубини.
Вороне чорний! Даремно ти крячеш.
Ріднеє слово жиє і є - бачиш!
Рідна моя українськая мова
Житиме вічно - кльова, фірмова!..

Боже, Отче милостивий,
Ти нам дав ту мову красну,
Поміж мовами найкращу,
Нашу рідну, нашу власну.
Тою мовою співала
Нам, маленьким, наша мати,
Тою мовою навчала
Тебе, Боже, прославляти.
Тою мовою ми можем
Величатись перед світом,
Бо між мовами ця мова -
Мов троянда поміж цвітом.
Хоч би й хто напастував нас,
Хоч би й хто посмів грозити, -
Дай нам силу, дай відвагу
Рідну мову боронити.
Поможи, Небес Владико,
Хай буде по Твоїй волі,
Щоб та мова гомоніла
Вільно: в хаті, церкві, в школі.
Дай діждати пошанівку
Рідного святого слова,
Щоб цвіла на славу Божу
Наша українська мова!

Хто рідну мову і звичаї
Не любить і чужим
Богам лиш служить, той народу
Є зрадником лихим,
Як Каїн на чолі він носить
Гріха п'ятно гидке,
Чужий полин йому є медом
А все своє гірке.
Хто зрікся прадідної крови,
Забув і де родивсь,
І звуки ті, якими
Дитиною моливсь,
Нехай той вічно блудом ходить,
Як грішний Агасфер!
Нехай його гризе сумління,
Й до суду щоб не вмер!
Хто помогає кути пута
Для брата, той проклят!
Нехай, як від чуми, від нього
Всі люди сторонять!
Він Юда є свого народа,
З ним ходить вічний стид -
Такий най нудить своїм світом,
Як грішник, вічний жид.

Мова, яку називали малою,
Горло якій заливали смолою,
Били яку і палили яку,-
Бачила все на своєму віку.
Бачила все, але бачать усі:
Мова квітує моя на Русі!
Мова велика моя - не мала,
В землю вона, наче камінь, вросла!
Сину від матері передається,
В пику катюгам, як завше, сміється!
І під бучними вітрами століть
Наче фортеця незламна стоїть!

Раз казала мені мати:
«Можеш мов багато знати,
Кожну мову шанувати,
Та одну із мов усіх
Щоб у серці ти зберіг».
В серці ніжну і погідну
Збережу я мову рідну!