Привітання з Днем Залізничника

Нехай вам, друзі, все щастить,
Хай кожен день і кожну мить
Повз нашу станцію летять
Немов у небі журавлі
Наші наземні кораблі.
Везуть і в Чоп і в Київ-град
І пасажирів, що їх рад
Прийнять гостей в своїй хатині
Отець і ненька, сват і брат.
Везуть вугілля і руду
Все в нашу землю молоду,
Що без злоби і святотацтва
Всім протягає руку братства.
Ми всі, мов ковані із криці,
Ми всі, що тут на залізниці
Везем на Захід і на Схід
Руками зроблене... Наш рід
Простує до Братерства й згоди –
Хай всі держави і народи
Побачать, що Мукачів наш –столиця,
Бо в ній вся Львівська залізниця
Спрямовує вантажний хід
На ближній Захід і на Схід!
Від Латориці до Дніпра
Лунає хай гучне „Ура!”
Всім залізничникам – хай чує світ –
Ми шлем братерський наш привіт.
Хворіть вам, друзі, не годиться
Будуть щасливими хай лиця
До нас в лікарню йдіть здорові
Красиві, ніжно чорноброві!

Рейки, шпали і вагони,
У містах у всіх перони,
Поїзд завжди кудись мчить,
Коліщатами дзвенить.
Провідник завжди в вагоні,
Проводжає на пероні,
Люд, що вийшов зустрічать,
А когось і проводжать.
Вірні друзі залізниці,
Летите немов би птиці,
І розвозите людей,
І у Лондон, і в Бомбей.
Ми вас хочем привітати,
З професійним вашим святом.
Хай миная вас журба,
Зичем радості й добра.

У Донецьку, Харкові, в Одесі,
Та куди не кинеш оком, — скрізь
Залізничник вічно на колесах,
Він і спить, і їсть під спів коліс.
Так ї їздять — ночі й дні за днями.
Та хоч зараз, тут, де сидимо,
На землі, як інші громадяни,
Вип'ємо і добре поїмо!

Рік за роком — ніби потяг скорий.
Рік за роком — райдужний потік,
І завжди зеленим світлофором
Вам світили щедро рік у рік.
А сьогодні вже й знаменна дата,
Дата — із веселих і сумних:
Літерний прийшов, 55-й!
Мо, найголовніший з головних.
Хай же розклад руху буде строгим
І щоб грів, як сонячний мотив,
Щоб була щасливою дорога,
Щоб надійним був локомотив!
Хай врожайним буде ваш ужинок
На здоров'я і на почуття!
В добру путь!
І — радісних зупинок
На сталевих коліях буття!

По стежинах сталевих біжать без упину
І пісню співають дзвінку!
Зі сходу на захід, із півдня на північ
Везуть вони радість людську!
І вчора, і нині, і завтра ще будуть
Возити народне добро.
Зелений їм світить і шлях відкриває
Усім, хто сидить за кермом.
А коні сталеві їм пісню співають,
Летять за вікном і ліси, і поля!
Й луна від вагонів стрімких ешелонів,
Пронизує тишу здаля!
Праці нелегкій на благо народу
Я часточку серця віддав!
І дякую Богу за допомогу,
Що я залізничником став!

День келих сонця випив аж до дна,
Чорна спідниця криє ораницю.
У перехрестях сірого вікна
Червонозоро світить залізниця.
День келих сонця випив аж до дна.
За потягом побіг за поворотом.
Та ще дзвенить весни дзвінка струна
На солов’їно-горобиних нотах.
Дві кіски рейок обрубала ніч.
На шпали кинула, мов на драбину,
І лиш далекий тепловоза клич
Гуде протяжно – заберу, не кину.
День келих сонця випив аж до дна,
Та що йому питва з одної чаші.
На рушники позичив полотна
І завтра ними заквітчає пашу.

Окутаний димом, парами води,
Мені паровоз довелося вести.
Він бідний стояв вже давно в тупику,
А я усміхнувся й став другом йому.
Закинув вугілля, додав ще води,
І ми з паровозом состав повели.
Це чудо котилось в наш атомний вік,
Хоча в паровоза прострелений бік.
Заварені лати, пробитий метал, –
Пройшов він воєнний гарячий накал.
І дивляться люди на “вогняне” диво,
Свисток паровоза лунає красиво.
Війну він пройшов, але духом не впав,
Про напад фашистів цей свист сповіщав.
Тебе, паровозе, у віршах прославляю,
І без спочинку вугілля кидаю.
Вже твоїм димом проїлися очі…
Ну що ж, паровозе, спокійної ночі!..
По рейках тепер електрички спішать,
Труби паровозів вже не димлять…
Ти знову заїхав до себе в “тупик”,
Пробач, паровозе, такий зараз вік.

Б’ють краплинки дощику
В лобове вікно,
Поїзд ми ведемо,
Все тут, як в кіно.
Ось вже вийшло сонце,
Стук коліс дзвенить.
Дивимось в віконце:
Яка гарна мить!
А поки до станції,
Де мене чекають,
Ще значні дистанції
Рейси відчисляють.
Техніка надійна
У моїх руках,
Добре перевірена,
Мчить на всіх парах.
Рейки, шпали, станції
Блимають в вікні.
Шлях нам освітляють
Зелені вогні.

Як поїзд мчить по магістралі,
Так час летить в далекі далі.
Чи то на захід, чи на схід –
Та все ж буяє білий світ...
Тож ми в оцю важливу днину,
Спинитись хочем на хвилину,
Вам побажати теплоти,
А в серці – юності завжди!
Будьте веселі і красиві,
Завжди здорові і щасливі.
Щоб наші рідні рейки й шпали.
Прибуток гарний нам давали.
Хай стук колісних пар лунає,
Неначе пісня водограю.
І мов нові локомотиви,
Такі були би перспективи.
Вагон грошей, цистерну злота,
Приносить радість хай робота.
А в цілім світі як зірниця,
Хай сяє Львівська залізниця!

Той перший потяг линув на Вкраїну,
Новенькі рейки кликали у даль!
І цісар жваво у ясну годину
Хмільне шампанське наливав в кришталь!
Той перший потяг, мов відлуння долі,
Живе у пам’яті і на скрижалях літ.
І крізь століття по залізній колії
Состави линуть у далекий світ.
Той перший потяг – його Львів зустрів
Найвищим оком ясенів, дубів.
У синім небі лине відголосся
Гудка протяжного з далеких днів.
Той перший потяг – у вагонах фраки,
Вдивлялися в пейзажі заміські.
І зачудовані селяни-небораки
Поклони дарували їм низькі.
Давно в музеї, наче дивина,
І паротяг, і ветеран-вагон.
А потяг в спогадах по рейках лине
Повз станції й перони, наче сон!